Лірика періоду Другої світової війни

Я знаю, никакой моей вины

В том, что другие не пришли с войны,

В том, что они – кто старше, кто моложе –

Остались там, и не о том же речь,

Что я их мог, но не сумел сберечь, –

Речь не о том, но всё же, всё же, всё же...

Олександр Твардовський

Друга світова війна – це важке випробування, яке випало на долю людства. Література того часу не могла залишатися осторонь від цієї події. Старовинний вислів стверджує: «Коли говорять гармати, замовкають музи». Ні! У ті жахливі роки музи не мовчали. Вони не хотіли і не могли мовчати, бо були потрібні бійцям, які щодня, щогодини йшли на бій, на смерть. Подвиги людей, які ціною неймовірних зусиль і власних життів вирвали перемогу з лап ворога, оспівані поетами-фронтовиками – митцями, які творили на полі бою. Вони пронесли свій талант через жорстокі роки війни і змогли залишити нащадкам твори, у яких відображена вся страшна правда тих років.

Фронтові поети жили одним життям зі своїм народом. Вони мерзли в окопах, ходили в атаки, здійснювали подвиги – і писали. Писали про суворі дні воєнного лихоліття, про люті бої, про бойових друзів-побратимів, про душевну красу солдатів і про нездоланну віру в перемогу і справедливість.

Павло Коган, Йосип Уткін, Вадим Стрельченко, Олександр Межиров, Семен Гудзенко, Павло Шубін, Давид Самойлов, Микола Майоров, Булат Окуджава, Костянтин Симонов, Михайло Кульчицький, Муса Джаліль, Сергій Орлов, Юрій Левітанськтй, Олександр Твардовський та багато-багато інших... Усі молоді, талановиті, спраглі до життя, віддані Батьківщині і поезії. Вони писали вірші, мріяли про майбутнє. Та війна перекреслила усі їхні плани:

Сороковые, роковые,
Свинцовые, пороховые...
Война гуляет по России,
А мы такие молодые!

          (Давид Самойлов)

Не всім митцям судилося повернутися з фронтових доріг, дехто з них загинув пізніше від старих воєнних ран. Однак усі вони, як писав Георгій Суворов, «свій добрий вік... прожили як люди і для людей».

Письменники воєнних років володіли усіма родами літературної зброї: лірикою й епосом, сатирою і драмою. Однак перше слово все ж таки сказали лірики. Їхні щирі, гарячі вірші публікувалися у друкованих виданнях, транслювалися по радіо поряд з інформацією про найважливіші військові і політичні події, звучали з численних імпровізованих сцен на фронті і в тилу, переписувалися у фронтові блокноти, заучувалися напам’ять і покладалися на музику. Майже народними стали, наприклад, «Жди меня» Костянтина Симонова, «В землянке» («Бьётся в тесной печурке огонь…») Олексія Суркова, «Катюша» Михайла Ісаковського та багато інших творів, а Василь Тьоркін, герой однойменної поеми Олександра Твардовського, завоював прихильність кожного солдата (і не лише солдата), бо в цьому образі втілено найкращі риси справжнього воїна: мужність, героїзм, доброту і невичерпне почуття гумору, яке допомагає навіть у найкритичніші хвилини не втрачати сили духу і завжди вірити в краще.

Батьківщина, трагедія війни, смерть і безсмертя, нещадна ненависть до ворога, гіркота втрат, бойове братерство і товариство, любов і вірність, мрії про перемогу, роздуми про долю народу – ось основні мотиви військової поезії. Характерною особливістю лірики Другої світової війни є своєрідна «приземленість» ліричного героя, який на фоні батальних і побутових подробиць стає доступним і зрозумілим кожному, що, однак, не заважає поетам передавати усю грандіозність подій і красу народного подвигу. Саме з цієї «приземленості» випливає ще одна визначна риса поезії тих років – надзвичайна душевна близькість між поетом і читачами, майже фізично відчутний контакт їхніх душ і сердець. Ніколи ще митець і той, для кого він творить, не були так тісно, так нерозривно пов’язані між собою.

Про долі поетів-фронтовиків не можна говорити байдуже. Вони не вибирали часу – це час вибрав їх. Павло Коган, який загинув на передовій у 24 роки, писав:

Разрыв-травой, травою-повиликой
Мы прорастаем по горькой, по великой,
По нашей кровью политой земле...

Пам’ять, навіть найгіркіша, піднімає людину над часом. Вона не вмирає, а пульсує незгасним вулканом, тече у нашій крові, живе у наших радощах і болях. Читаючи проникливі і такі глибокі твори поетів фронтового покоління, ми схиляємо голови перед вічною правдою людських страждань і перед незламною величчю людського духу. Безсмертя героїв – у нашій вдячній пам’яті про них.