Вибір літератури для читання і розповідання залежно від віку дітей та особливостей сприймання ними художніх творів. Частина 3

       Одним з найулюбленіших фольклорних жанрів для дітей будь-якого віку є казки. Вони, при наявності багатого й різноманітного змісту, відзначаються великою простотою й дохідливістю розповіді, майстерним розгортанням сюжету, емоційною силою, яскравою образністю і барвистою мовою. Народна казка (як і хороша літературна) при своїй виховній спрямованості позбавлена сухого моралізаторства, прямолінійності, штучно приплетених повчань. Маючи значну силу впливу на дошкільників, казки сприяють формуванню їх характеру, високих моральних якостей, збагаченню їх кругозору. К.Чуковський зазначав, що «…Казка для кожної нормальної дитини є найздоровішою їжею – не ласощами, а насущним і дуже поживним хлібом, і ніхто не має права відбирати у неї цю нічим не замінну їжу».

       Про значення казки для дитячого читання говорив також І.Франко у статті «Байка про байку». Зокрема, він вказував на те, що казки зміцнюють у дітей любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності. За словами Франка, враження від казок, почутих у дитинстві, не забуваються ціле життя.

       На думку О.Горького, особливо цінним у казках є те, що вони елементами фантастики сприяють розвиткові уяви, посилюють «творчу могутність розуму». Крім того, вони знайомлять дітей з багатством і красою мови. 

       Велике значення мають казки і для художнього виховання дітей. Вони сприяють виробленню у дошкільників глибоких сприймань, почуттів, адже, слухаючи казку, вони часто хвилюються, радіють або непокояться, напружено стежать за подіями. Велике педагогічне значення має і образність казок, велика поетична сила описів і картин природи. У казках «Івасик-Телесик», «Калинова сопілка» та інших у взаєминах між позитивними персонажами показано такі моральні якості народу, як чуйність, уважність, доброта і готовність прийти на допомогу у хвилини небезпеки чи горя. У цих казках майстерно поєднана розповідь з піснею, віршованими вставками, що сприяє формуванню у дітей поняття про багатство форм висловлення. Дітей чарує живописність змальованих у казках картин.

       Психологи свідчать, що вже між роком і двома у дитини розвивається здатність утримувати в пам’яті дії героїв простих казок. Це вік, коли дітям дуже подобаються казки про тварин, оскільки вони є близькими дитині емоційно за світосприйняттям: світ дорослих, з його складними законами, правилами й обмеженнями, поки ще мало доступний  дитячому розумінню. Дитина не любить повчань і напучувань, а казка, як правило, не вчить прямо. Вона пропонує моделі поведінки, образи, за допомогою яких малюк може самостійно засвоїти важливу інформацію без будь-якого тиску з боку дорослих. Діти із задоволенням наслідують рухи і звуки, які видають казкові тварини, їх дії з різними предметами, що допомагає дитині винаходити нові способи взаємовідносин з оточуючим предметним і живим світом. Психологи підкреслюють, що дитині до трирічного віку важливо саме розповідати казку, а не читати її.

       Між двома і п’ятьма роками по висхідній починає розвиватися здатність дитини образно уявляти   і фантазувати. Інакше кажучи, до 2-3 років мозок дитини готовий до сприйняття чарівних казок. В дослідженнях О.Запорожця виявилося, що діти 3-4 років добре розуміють задум героя, якщо він проявляється безпосередньо в дії (як, скажімо, в російській народній казці «Рак і лисиця»). У казках, де завдання героя дається через заборони і вказівки іншим героям, діти чотирьох років легко виділяють задум ворога. Наприклад, мати козенят показує, як буде вовк їх викликати, попередивши, щоб вони не піддавалися цим хитрощам і не відчиняли дверей («Вовк і семеро козенят»).        

       Полегшують розуміння внутрішнього змісту твору повторення основної дії, характерні, як правило, для народних казок. Наприклад, у казці «Лисичка з качалочкою» докладно і послідовно розповідається про хитрощі лисиці. Дорослий розповів би про це так: «Вирішила лисичка обдурити людей і поласувати чимось смачненьким, але за свою хитрість була покарана». Але дитині подобається в казці саме те, як по декілька разів одна за одною перераховуються усі дії лисиці. Дошкільника захоплюють повтори сюжетних ходів, логічна завершеність окремих епізодів і всього твору в цілому, можливість передбачити дії героїв. Саме повтори, прості й зрозумілі слова, внутрішній ритм твору роблять його зрозумілим, дитина легко його запам’ятовує, що сприяє розвитку мовлення і фонематичного слуху.

       Метафоричність і символізм  казки розвивають уяву дитини, вона з радістю поринає в уявний нереальний світ, активно діє в ньому, творчо перетворює і змінює його, сприймаючи все, що в ньому відбувається, як реальність.

       Між п’ятьма й сімома роками дітям добре читати і розповідати казки, сюжет яких заволодіває увагою дитини, збуджує її допитливість, розвиває інтелект і, головне, допомагає зрозуміти саму себе, свої бажання й емоції. У цьому віці діти продовжують шукати у творах вирішення своїх насущних проблем, приміряють на себе ролі й моделі поведінки різних героїв, вчаться тому, що добре, а що погано.

       Народна казка, витримавши перевірку часом, дійшла до нас у тій формі, в якій вона передавалась від покоління до покоління. Проте з величезної кількості фольклорного матеріалу, постійно створюваного усною народною творчістю, збереглося лише небагато вибраних текстів. І це не випадково. Напевно, справа в тому, що у цих казках міститься щось потрібне дитині, те, що може їй допомогти. Тому важливо читати (розповідати) дітям перш за все народні казки або казки, створені при безпосередньому контакті з носіями народної культури (наприклад, казки братів Грімм, О.Пушкіна), історії, які вже довели свої виховні і пізнавальні властивості. За дослідженнями вчених Університету західного Іллінойсу, які вивчили 168 казок, п’ятьма найпопулярнішими дитячими казками виявилися «Попелюшка», «Білосніжка», «Спляча красуня», «Червона Шапочка», «Гензель і Гретель».

       Діти з великим інтересом знайомляться з навколишнім світом. У них виникає безліч запитань: що це? чому? для чого? навіщо? Література для дошкільників повинна доступно відповідати на ці запитання, давати в образній, цікавій формі перші елементарні уявлення й поняття про близький світ, про середовище, в якому живуть діти, знайомити їх з життям дорослих і дітей.

       Проте вихователеві завжди слід пам’ятати про педагогічний відбір творів: найцінніший з них не справить великого враження і не дасть бажаного педагогічного ефекту, якщо діти його не зрозуміють, коли мова або сюжет твору складні, малодоступні для дітей певного віку (наприклад, як зазначалося вище, діти найменшого віку легко сприймають простенькі казки про тварин, а фантастичні казки для них складні і малозрозумілі). Не слід також переобтяжувати маленьких дітей занадто великою кількістю художніх творів. 

Вибір літератури для читання і розповідання залежно від віку дітей та особливостей сприймання ними художніх творів. Частина 2

       Дошкільники в основному не читачі, а слухачі художніх творів, тому вони часто віддають перевагу віршам, які легше, ніж проза, сприймаються і запам’ятовуються.

       Сучасна поезія для дітей багато запозичила з народної творчості. Про це говорили С.Маршак, К.Чуковський, А.Барто. В одній із своїх статей А.Барто писала: «Адже у дитячої поезії, безумовно, є свої закони. Вона, наприклад, особливо широко користується образотворчими засобами народної поезії. У кращих віршах для дітей ми знаходимо гіперболу, повторення, звуконаслідування, влучну гру слів, лічилку, загадку».

       Про особливості віршів для малят пише і К.Чуковський у своїх «Заповідях», складених для поетів на основі власного досвіду і спостереження за дітьми, тривалого вивчення їх інтересів, смаків, їхньої мови і словесної творчості. Правила віршування, складені ним, відповідають особливостям мислення, емоцій і мови дитини дошкільного віку.

       Наведемо кілька правил.

       Графічність – коли строфа або навіть кожні два рядки вірша дають матеріал для художника-графіка.

       Ось яскраві зразки графічності віршів.

Вітер в морі повіває

І кораблик підганяє;

Він біжить по бурунах

На роздутих парусах…

(О.Пушкін. «Казка про царя Салтана…»).

       Або:

Тече вода з-під явора

Яром на долину;

Пишається над водою

Червона калина…

(Т.Шевченко. «Тече вода з-під явора…»).

       Ліричність віршів для дітей – це пісенність, яка дає змогу використати їх для пісні і танцю. А для цього потрібна не монотонність, а зміна ритмів відповідно до емоційного забарвлення кожної строфи.

       Музичність віршів, милозвучність, якої можна досягти, уникаючи збігу великої кількості приголосних, потрібна не лише для естетики, але й тому, що дітям важко вимовляти речення і слова з багатьма приголосними звуками. Такі вірші «дряпають» дитяче горло.

       Рими в дитячих віршах повинні бути близькими (для наймолодших читачів – здебільшого парними). Римуватися повинні слова, носії смислу всього речення. Кожен рядок у вірші повинен виражати закінчену думку, бути окремим організмом. У віршах для дітей повинно бути мало прикметників, багато дієслів.

       Тринадцяте з правил складання віршів, вироблених К.Чуковським, вимагає не лише пристосовуватись до дитини, але й пристосовувати її до себе, піднімати потроху до рівня дорослої людини, «шляхом поступового ускладнення поетичної форми щільно підвести малюка до сприймання великих поетів».

       Одним з найкращих і найдоступніших матеріалів, який допоможе підготувати дитину дошкільного віку до оволодіння читанням і письмом, сприятиме розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь і навичок, є усна народна творчість.

       У перші роки життя дитини особливого значення набувають так звані малі фольклорні жанри (забавлянки, потішки, пестушки, колискові, лічилки, скоромовки, заклички тощо), які задіюють інтелектуальну, емоційно-вольову та фізичну сфери дитини. Слухання фольклорних творів, промовляння їх разом з вихователем розвивають фонематичний слух, формують уміння усвідомлювати й відтворювати почуте, ще й виконуючи певні дії. Так дитина розвивається розумово й фізично.

       Цікаві й зрозумілі дітям забавлянки, коротенькі пісеньки або віршики жартівливо-гумористичного характеру. Зміст забавлянок передає одночасне промовляння слів та виконання певних дій, завдяки чому розвивається й коригується не лише мовлення, а й моторика. У дитини змінюється емоційний стан, вона стає уважнішою, тішиться з того, що з нею спілкуються. А маніпуляції руками, пальцями, ногами, головою допомагають їй зрозуміти будову свого тіла, орієнтуватися у ньому.

Вибір літератури для читання і розповідання залежно від віку дітей та особливостей сприймання ними художніх творів. Частина 1

       Багатство рідної мови пізнається через літературу за принципом «від простого до складного». Найважливішим показником складності для дітей слугує довжина речень (чим молодшою є дитина, тим коротшими повинні бути речення). Не менш важливою є також насиченість певними частинами мови. Для найменших (до року) – це дієслова й іменники. Для дітей старшого віку речення вже можуть містити прикметники, прислівники та інші частини мови.

       Мова дитячої літератури повинна бути простою, але в той же час образною і наочною. І, найголовніше, зрозумілою даній віковій групі. Відповідно до закону сприйняття інформації, якщо на одній сторінці трапляється як мінімум п’ять незнайомих чи незрозумілих слів, вважайте, що читали даремно – у дитячій пам’яті нічого від прослуханого не залишиться.

       Яка ж література буде цікавою для дітей конкретних вікових категорій? 

       Для малюків від 4 місяців до року головним у книзі є розмаїття великих і яскравих малюнків. Текст для слухання повинен бути мінімальним. Для наймолодших цікавими є такі книги, які можна м’яти, гризти, мацати і т.д. Мова йде про книжки-іграшки, книжки-розкладачки, картонні вирубки (книги у формі звіряток, машинок), книжки із вставками іншої фактури (м’якими, брязкітливими, виступаючими).

       Вік від року до чотирьох –  вік казки. Це найулюбленіший дитиною літературний жанр. Герої казок прості і типові, позбавлені будь-якої індивідуальності, часто навіть не мають імен. Їхня характеристика вичерпується двома-трьома якостями, зрозумілими для дитячого сприйняття: небувала доброта, хоробрість, винахідливість. При цьому вони роблять усе те, що роблять звичайні люди: їдять, п’ють, працюють, одружуються. Усе це сприяє кращому розумінню дитиною глибинного змісту, закладеного в казку.

       Дошкільникам  4-6 років,  окрім казок,  подобаються книги  про

тварин, природні явища,  про дітей, з  описами ігрових  і  побутових ситуацій. Головне для них – можливість співпереживати, з хвилюванням слідкувати за розвитком сюжету і чекати щасливої розв’язки.

       На сьогоднішній день література для дошкільнят дуже багата й різноманітна. До неї належать кращі, дбайливо вибрані і літературно опрацьовані зразки народної поетичної творчості, уривки і невеликі твори класиків вітчизняної і зарубіжної літератури для дорослих, доступні малюкам, і твори, спеціально написані для них.

       Твори для дітей дошкільного віку короткі, стислі. Великі твори, як, наприклад, «Що я бачив» Б.Житкова, повість Н.Забіли «Катруся вже велика», «Дмитрик і Мишко» Н.Калініної, складаються з маленьких розділів, що мають самостійне значення.

       Читають малим дітям потроху, бо всяке одноманітне заняття швидко стомлює їх. К.Д.Ушинський писав, що дитина не може довго сидіти, лежати, ходити, говорити, читати і, особливо, думати. Вона рухається цілий день і змішує всі різноманітні види діяльності, а тому не стомлюється. Цю особливість дитини ураховують письменники і пишуть для неї коротко, лаконічно, без довгих описів, характеристик, розмірковувань. Класичним зразком лаконізму є оповідання, байки і казки Л. Толстого для дітей («Пожежа», «Дівчинка і гриби»,  «Кісточка»).

       Малий життєвий досвід і невеликий обсяг знань дітей, конкретність їх мислення, емоційність і вразливість зумовили те, що кращі твори для них відзначаються ясністю ідеї, мають динамічний сюжет, просту, чітку композицію. Персонажі творів для дошкільнят мають прості характери: добрий і злий, працьовитий і лінивий, правдивий і брехун, хоробрий і боягуз. Герої показані в дії, в русі. Діалоги в творах теж короткі, виразні.

       Діти-дошкільнята жваві, рухливі, життєрадісні, у їх діяльності переважає гра, в процесі якої вони фантазують. Тому їм потрібні художні твори для гри, інсценізацій, для розвитку творчої уяви, почуття гумору.

       О.М.Горький учив дитячих письменників: «Дошкільникам потрібні прості і в той же час відзначені високою художньою майстерністю вірші, які давали б матеріал для гри, лічилки, дражнилки».

       Далі він писав: «Наша книга повинна бути не дидактичною, не грубо тенденційною. Вона повинна говорити мовою образів, повинна бути художньою. Нам потрібна і весела, забавна книжка, яка розвиває в дитині почуття гумору».