«Скотоферма» Джорджа Орвелла – це
сатирична повість-антиутопія, у якій в алегоричній формі змальовано події у
Росії першої половини двадцятого століття. Так, повстання тварин проти містера
Джонса – це пародія на Велику Жовтневу соціалістичну революцію 1917-го року, битви
під корівником та біля млина є метафоричними зображеннями громадянської та Другої
світової воєн, а продаж деревини Фредерікові, який пізніше напав на ферму, можна
порівняти з пактом Молотова-Ріббентропа. У творі також простежуються натяки на
штучно організований голод 1932 – 1933 років: постійне зменшення харчових
пайків для робочої худоби, відбирання яєць у курей, приховування істинної
ситуації від сусідів («Наполеон велів засипати піском спустілі засіки, а зверху
замаскувати залишками зерна й борошна»).
Кожна тварина у повісті символізує
або певну історичну особистість того часу, або цілий прошарок радянського
суспільства. Скажімо, старий кнур Майор з його вченням та закликами до боротьби
дуже схожий на Володимира Ілліча Леніна, а поклоніння його черепу – на ритуали
біля Мавзолею; в образі жорстокого, хитрого і деспотичного кабана Наполеона,
який захопив одноосібну владу на фермі і запровадив культ власної персони,
вгадується Йосип Сталін; кабан Сніжок, один з лідерів повстання і чудовий
оратор з безліччю прекрасних ідей, який, на жаль, не зумів зібрати навколо себе
достатньої кількості посіпак і був вигнаний з ферми, є уособленням «ворога
народу» Льва Троцького, також висланого за межі СРСР; в образі кабана Вискуна,
який постійно і невтомно возвеличував Наполеона та прославляв нові порядки,
втілено народні комітети з їхніми хвалебними промовами про щасливе життя
простих громадян завдяки невсипущій турботі про них мудрих і самовідданих керівників;
люті і безжалісні пси, готові заради ситого життя виконати будь-яку волю свого
господаря, – це народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС), який здійснював
криваві розправи над непокірними та неугодними; фермери Пількінгтон та Фредерік
уособлюють Черчілля та Гітлера відповідно.
Інші тварини зображують простий
народ. Кінь Боксер – це наївний і невибагливий трудівник-передовик, символ
стаханівського руху («Я буду працювати ще більше»), він свято вірить у свого Вождя
(«Наполеон завжди правий»); кобила Кловер – розчарована прибічниця нових
порядків, яка, однак, розуміє, що тепер уже від них нікуди не подітися; кобилка-красуня
Моллі – прихильниця колишнього імперського устрою, «зрадниця», яка врешті-решт
втікає на іншу ферму, щоб жити у звичних для неї умовах; старий осел Бенджамін
– похмурий скептик, який (можливо, єдиний з усіх) розуміє справжній стан речей
і тверезо оцінює ситуацію, однак вважає за краще мовчки спостерігати за подіями;
ворон Мозус своїми проповідями про Льодяникову гору дуже нагадує священика, чия
ідеологія була недоречною у ті часи і тому не сприймалася населенням; кішка –
це особа, яка добре живе за будь-якої влади, оскільки зводить контакти з нею до
мінімуму; кури – нижча ланка, з якою взагалі можна не рахуватися; овечки –
натовп недалеких, нездатних думати власними мізками людей, якими дуже легко
маніпулювати, оскільки вони вірять усьому, що їм кажуть, з готовністю
підтримують будь-які проголошені ідеї і бездумно повторюють вбиті у їхні голови
чужі безглузді гасла.
У своїй повісті Дж. Орвелл
блискуче описав усі стадії, які пройшов Радянський Союз на шляху свого
розвитку: від ідеалів революції і віри у світле майбутнє до тиранії,
самодурства і повного гноблення народу, від ідеї загальної рівності до
диктатури і тоталітаризму. Однак чи можна стверджувати, що цей твір є алегорією
лише на радянську владу? Відповідь очевидна: звичайно, ні! Сюжет «Скотоферми»
універсальний і підходить до будь-якого часу і до будь-якого суспільства, у
якому є хоча б натяк на ієрархію. Ця чудова притча є пародією на будь-який
політичний режим, який мав місце у минулому, існує зараз чи чекає на нас у
майбутньому. Монархія, демократія, комунізм – яка різниця? Суспільство завжди
жило, живе і буде жити за однаковими законами. Завжди існуватимуть можновладні
свині (президенти, вожді, монархи, міністри, генсеки), пси, які охороняють цю
владу (міліція, поліція, армія), овечки, які підтримують будь-які виголошувані
ідеї та втілювані програми (дрібні чиновники, члени партій), чесні трудяги-коні,
які забезпечують еліту усіма життєвими благами (працівники бюджетних сфер) і далекоглядні
осли, які все знають і все розуміють (письменники, філософи, творчі люди). Так
буде завжди, і не допоможе ні черговий переворот, ні чергова революція. Усі
добрі наміри, усі життєстверджуючі гасла і заповіді врешті-решт перетворяться
на струнку, цільну ієрархію.
Рівність – це утопія, казка,
міраж. Завжди знайдеться «свиня», яка почне перетягувати ковдру на себе і
прагнути вивищитися над іншими. Вона здобуватиме владу всіма правдами і
неправдами, навіть силою. Змінюватимуться пріоритети, переписуватимуться закони,
розповсюджуватимуться висмоктані з пальця звіти і статистичні дані, даватимуться
обіцянки, які ніколи не виконуватимуться... Верхівка як сир у маслі катається,
прості ж смертні трудяться все більше і більше, а віддачі отримують все менше і
менше. І начебто деякі з них і підозрюють, що щось не так, що живуть вони з дня
на день не краще, а гірше, але... продовжують грати в мовчанку, боячись
висловити власну думку. А тим, хто все ж таки ризикне це зробити, одразу ж
затуляють роти. Трапляються, щоправда, і такі громадяни, які, незважаючи ні на
що, продовжують вірити у світле майбутнє і працювати з потроєною силою, однак
таких альтруїстів небагато. Значно більше тих, хто, не будучи наділеними
глибокими розумовими здібностями, з апетитом пережовують і з готовністю
проковтують будь-яку інформацію, яку підкидає їм уряд.
Тому, на жаль, маємо те, що
маємо: усі рівні, але деякі «рівніші» за інших. І нічого не зміниться доти,
доки при владі стоятимуть «свині», за яких голосуватимуть «барани». Сумно, але
це правда.
Комментариев нет:
Отправить комментарий