Лист Дон Кіхоту

Доброго дня Вам, шановний лицарю, чесний і благородний герою!

Як так сталося, що, незважаючи на неабиякий розум, гостре відчуття несправедливості і бажання «золоту добу воскресити», Ви не зуміли розгледіти невдячності, лицемірства, а інколи навіть неприхованих знущань тих, кому намагалися допомогти? Залишаючись вірним своїм ідеалам і наполегливо захищаючи усіх, кого вважали скривдженими, чому ж Ви не подбали про захист себе самого від ницості, підступності і ворожості навколишнього світу? Маючи добру і шляхетну душу, Ви прагнули зробити життя людей кращим, однак чому не замислювалися над тим, що гуманізм і моральна краса не завжди можуть дати достойну відсіч егоїзму, корисливості та бездуховності?

Роман про Ваші дивовижні пригоди справив на мене неабияке враження. Нечасто зустрінеш людину, здатну хоча б що-небудь зробити для інших без будь-якого зиску для себе особисто. Ви ж прийняли рішення абсолютно безкорисливо допомагати усім знедоленим, бо вбачали у цьому своє призначення. Бажання боротися проти існуючої у світі несправедливості викликає глибоку повагу, а рішучість, з якою Ви здійснювали задумане, захоплює. Ви вірою і правдою служили своїй благородній меті, доблесно крокували за високою мрією, і ніщо не могло змусити Вас зійти з обраного шляху.    

Однак усі Ваші зусилля виявилися марними. Будучи романтиком і дивлячись на навколишній світ крізь призму поезії, Ви, на жаль, не помічали контрасту між уявним життям, вичитаним у романах, і реальною дійсністю. Ваші вчинки небезпідставно здаються оточуючим дивними, кумедними, безглуздими і навіть божевільними. Тільки Ви можете битися з вітряками, вважаючи, що то  потворні велетні, чи з вівцями та баранами, не сумніваючись у тому, що то два ворожих війська зійшлися у смертельному поєдинку. Ви живете у світі фантазій, незрозумілому для інших, тому майже всі Ваші справи, всупереч добрим намірам, обертаються проти Вас або проти тих людей, яких Ви захищаєте. Але не можна не визнати мудрості і далекоглядності Ваших порад («діяти добром там, де можна уникнути зла»; «не ... ставати катами своїх ближніх»; складати «дяку за добродійство, якого ... дізнали»); не можна не погодитися із справедливістю багатьох Ваших життєвих принципів («мир є найвищим земним благом»; «що сталось, те вже не розстанеться, а біда ... вчить розуму»).

Мені, як і Вам, дуже хотілося б, щоб світ, у якому ми живемо, став кращим і досконалішим; щоб не було ні зла, ні несправедливості, ні насильства; щоб усі люди почувалися щасливими і любили своїх ближніх щиро й безкорисливо. Та чи можливо це взагалі? Прочитавши захоплюючий роман про Ваші пригоди, я зрозуміла, що не варто намагатися змінити увесь світ, а слід змінювати самого себе, боротися з власними недоліками. Хоча Вам і не вдалося відродити золоту добу, однак Ви самі стали взірцем шляхетності, благородства і духовної краси, а це вже немало. Якщо кожен із нас стане хоча б трішечки кращим, то й увесь світ наблизиться до жаданого ідеалу, чи не так?

На цьому буду закінчувати своє невеличке послання. Якби на світі не існувало таких неординарних особистостей, як Ви, вельмишановний Дон Кіхоте, то наше життя було б набагато біднішим, тому я бажаю Вам ще довго-довго радувати Ваших шанувальників своїми незвичайними пригодами.