Образ Мойсея

Поема І. Я. Франка «Мойсей» – вершина поетичної творчості митця, окраса й гордість української літератури. Це глибокий філософський твір про взаємини вождя і народу на шляху боротьби за кращу долю.

В основу сюжету покладено біблійне оповідання про Мойсея, єврейського пророка, що вивів свій народ з єгипетської неволі і сорок років вів його через важкі випробування до нової Батьківщини – обіцяної Богом землі.

Перенісши біблійний сюжет на український ґрунт, Франко створив багатопроблемний твір, у якому відтворив історичну долю України, порушив проблему духовної єдності народу як основи національного і державного відродження нації.

Образ Мойсея в однойменній поемі І. Я. Франка

Мойсей – єврейський пророк, що вивів свій народ з єгипетської неволі і сорок років вів його через важкі випробування до нової Батьківщини – обіцяної Богом землі: «Се Мойсей, позабутий пророк, Се дідусь слабосилий, Що без роду, без стад і жінок Сам стоїть край могили».

Зовнішність героя: «Хоч літа його гнуть у каблук Із турботами в парі, То в очах його все щось горить, Мов дві блискавки в хмарі»; «Хоч волосся все біле як сніг, У старечій оздобі, То стоять ще ті горді жмутки, Як два роги на лобі».

Мойсей був щиро відданий своїй ідеї, наполегливий у досягненні поставленої мети: «Все, що мав у життю, він віддав Для одної ідеї, І горів, і яснів, і страждав, І трудився для неї».

Сміливий, незламний, не боїться гніву і кари свого народу: «Тож тепер вам усім вперекір Говорити я мушу»; «... як зглушите душу живу, Заговорить каміння»; «Рад я знать, чия перша рука Підійметься на мене!..»

Пророк прагне розбудити духовні сили народу, засуджує дух рабської покори, закликає народ до боротьби: «Як стріла вже намірена в ціль, Наострена до бою, Чи подоба стрілі говорить: «Я бажаю спокою»?».

Мойсей вірить у велич власної місії, у прекрасне майбутнє свого народу: «Дасть вінець йому царський господь І прославить безмірно»; «Твоє царство не з сеї землі, Не мирська твоя слава!». Але потрібен час, щоб люди поступово перебороли в собі психологію рабів, звільнилися від мирських залежностей і пристрастей, стали духовно вільними і об’єдналися з Богом: «Але горе, як звабить тебе Світовая забава»; «... навчитесь плавно читать Книгу божої волі!»

Важлива риса характеру Мойсея – велика любов до свого народу; у своїх вчинках пророк керується не так вказівками Єгови, як почуттям цієї великої любові: «Якби знав, як люблю я тебе! Як люблю невимовно!»; «Ти мій рід, ти дитина моя, Ти вся честь моя й слава...»; «Я люблю тебе дужче, повніш, Ніж сам Бог наш Єгова». Любов Мойсея до ізраїльтян щира й безкорислива: «Я без вибору став твій слуга, Лиш з любові і туги»; «Я, Ізрайлю, від тебе собі Нічогісько не хочу». Навіть гіркі образи та приниження не викликають у ньому злоби й ненависті: «Я від тебе невдячність прийму, І наруги, і рани».

Після залишення табору Мойсей переживає важкі душевні муки, у його серці точиться внутрішня боротьба, пророка починають охоплювати сумніви щодо доцільності справи, якій він служив усе своє життя: «Та у серці важка боротьба Ішла з самим собою»; «О Єгово, озвися, скажи: Я чинив твою волю Чи був іграшка власних скорбот, І засліплення, й болю?».

Вагання й сумніви підточують духовні сили пророка остаточно, і він втрачає віру у велику мету, у священну ідею: «І упав він лицем до землі: «Одурив нас Єгова!». Єгова карає Мойсея за маловір’я: «А що ти усумнивсь на момент Щодо волі моєї, То, побачивши сю вітчину, Сам не вступиш до неї».

Справа, розпочата Мойсеєм, не загинула. Її продовжують його учні під проводом нового вождя, конюха Єгошуа: «І підуть вони в безвість віків, Повні туги і жаху, Простувать в ході духові шлях І вмирати на шляху...»

В образі Мойсея поєднано земне і вічне; він приваблює нас силою духу, невгасимою любов’ю до свого народу.