Образ Фауста в музиці

Шедевр Гете надихав багатьох музикантів. Перерахування композиторів, надихнутих «Фаустом», та їхніх творів склало б об’ємний том. Ми згадаємо лише найважливіших із них.

Ще за життя Гете герцог Радзивілл написав до «Фауста» музичний супровід, про який схвально відгукувався друг і порадник Гете з питань музики – Цельтер. З відома великого поета написав супровідну музику до «Фауста» Ебервейн. Цей твір за своїми достоїнствами також був значно нижчим шедевра.

Першим гідним відтворенням «Фауста» Гете в музиці було «Засудження Фауста» Берліоза. Ця симфонія пройшла звичайний шлях «службової драбини». Гете передав складене з 8 частин обширне творіння Цельтеру. Однак старезний, жовчний і консервативний домашній музикант великого Гете несхвально відгукнувся про цю симфонію.

Світовий успіх опери Гуно («Фауст») знову привернув увагу музикантів до теми Фауста. У 1887 році публікує свою оперу німець Генріх Цельнер. За методом композиції він іде в руслі вагнерівського напрямку. Згідно з критичними статтям того часу, Цельнер прагнув бути якомога вірнішим духу Гете, і тому зі сцени звучали нескінченні філософські монологи, діалоги та міркування, убиваючи спектакль нудьгою.

Більш гучним успіхом користувалася опера італійця Арріго Бойто «Мефістофель». Бойто до того часу вже вписав своє ім’я в історію музики створенням лібрето до «Отелло» і «Фальстафа» Верді.

Як курйоз згадаємо спробу німецького композитора Брюггемана, який поклав на музику усього «Фауста», причому виконання цього твору було розраховано на три вечори. 

Особливо довгого перерахування вимагали б симфонічні твори про Фауста. Навіть Ріхард Вагнер склав увертюру «Фауст». Фігуру доктора, який уклав союз з дияволом, показує нам Антон Рубінштейн у симфонічній картині. Ференц Ліст пише «Фауст-симфонію», де дає музичні образи Фауста, Маргарити і Мефістофеля. Роберт Шуман присвятив творінню Гете великий концертний твір.

На закінчення згадаємо великого Людвіга ван Бетховена, якого навіть на смертному одрі займала думка про втілення «Фауста» в музиці: «О, це була б справжня робота; тут людина могла б показати, на що вона здатна...»; «Я сподіваюся, що все-таки напишу те, що буде вершиною і для мене, і для мистецтва – «Фауста»!». Пісня «Про блоху» – єдиний текст з «Фауста» Гете, втілений Бетховеном, хоча композитор до кінця свого життя не полишав думки написати музику до «Фауста».

Легенда про доктора Фауста –  це, мабуть, ідеальний сюжет, який приваблює як драматургів, так і композиторів. Марло і Гете написали великі трагедії за цим сюжетом. Це не рахуючи приблизно тридцяти менш великих драматургів, які створили за ним п’єси. Одного разу Бетховен був захоплений ідеєю скласти оперу за цим сюжетом. Вагнер склав увертюру «Фауст». Ліст –  кантату. А Берліоз, Бойто та Гуно створили кожен свою чудову оперу за цим сюжетом. Менш популярними є опери Шпора й Бузоні. Є навіть така rara avis (лат. – рідкісний птах), як опера композитора-жінки – Луїзи Бертін. Трактування Гуно цього сюжету, безумовно, є найпопулярнішим з усіх існуючих, а в багатьох відношеннях – і найкращим. Воно засноване – більшою мірою, ніж визнає більшість критиків, – на першій частині трагедії Гете, і її темою є, звичайно ж, тема продажу старим німецьким ученим-філософом своєї душі дияволу за повернену йому молодість.

Опера Гуно «Фауст» («Faust»)

Опера у чотирьох діях Шарля Гуно на лібрето (французькою мовою) Жюля Барб’є і Мішеля Карре, засноване на першій частині «Фауста» Гете.

Композитор: Шарль Гуно.

Дата прем’єри: 19.03.1859 р.

Жанр: опера.

Країна: Франція.

Діючі особи:

ФАУСТ, доктор філософії (тенор).
МЕФІСТОФЕЛЬ, спокусник (бас).
ВАЛЕНТИН, солдат (баритон).
МАРГАРИТА, його сестра (сопрано).
ЗИБЕЛЬ, юнак, закоханий у Маргариту (мецо-сопрано або сопрано).
МАРТА, сусідка Маргарити (мецо-сопрано).
ВАГНЕР, студент (баритон).

Час дії: XVI століття.
Місце дії: Віттенберг, Лейпциг і в горах Гарцу.
Перше виконання: Париж, Гранд-Опера, 19 березня 1859 року.

Історія написання

Опера за сюжетом «Фауста» Гете була задумана Гуно у 1839 році, однак до втілення свого задуму він приступив лише через сімнадцять років. Лібретисти    Ж. Барб’є (1825-1901) та М. Карре (1819-1872) з ентузіазмом взялися до роботи.  У розпал створення музики стало відомо, що на сцені одного з паризьких театрів з’явилася мелодрама «Фауст». Директор Ліричного театру, якому Гуно запропонував свою оперу, відмовився від її постановки, побоюючись конкуренції. Замість цього композитору була замовлена ​​нова опера на сюжет мольєрівського «Лікаря мимоволі» (1858). Все ж таки роботи над своєю оперою Гуно не припиняв. Прем’єра «Фауста» відбулася у Парижі 19 березня 1859 року. Перші покази успіху не мали, проте поступово популярність опери зростала: уже до кінця сезону 1859 року вона витримала 57 спектаклів. Спочатку «Фауст» був написаний з розмовними діалогами. У 1869 році для постановки на сцені паризького театру Великої Опери Гуно замінив діалоги мелодійним речитативом і дописав балетну сцену «Вальпургієва ніч». У цій редакції опера посіла у світовому театральному репертуарі стійке місце.

Сюжет опери запозичений з першої частини однойменної трагедії Гете (1773-1808), основою якої послужила поширена в Німеччині середньовічна легенда. Однак, на відміну від Гете, в опері цей сюжет трактовано у лірико- побутовому, а не у філософському плані. У Фауста Гуно переважають не стільки роздуми про життя й допитливі пошуки істини, скільки палкість любовних почуттів. Значно спрощено й образ Мефістофеля: сповнений у Гете глибокого змісту, в опері Мефістофель постає у глузливо-іронічному плані. Найбільш близькою до літературного прототипу є Маргарита, у змалюванні якої підкреслено людяні, задушевні риси.