Айвенго

Історичний роман «Айвенго» є одним з найпопулярніших творів Вальтера Скотта. У чому ж секрет його успішності? Очевидно, в тому, що автор, глибоко розуміючи тогочасні історичні реалії, зумів відтворити їх не як учений, а як митець, тобто поєднав правду з художньою вигадкою. Історія середньовічної Англії, звичаї і мораль того часу розкриваються перед нами через долі окремих людей – як реальних історичних постатей, так і вигаданих героїв. Події, описані в романі, відбуваються наприкінці ХІІ століття. Феодальна верхівка зацікавлена у збереженні феодальної роздробленості країни; сакси, завойовані норманами понад століття тому, прагнуть до національної незалежності. Такою є історична канва роману, на фоні якої відбуваються події: суперечності й конфлікти між персонажами, лицарські поєдинки, щире і самовіддане кохання. Честь протистоїть ницості, вірність – зрадливості, справедливість – підлості.

Втіленням багатьох людських чеснот є молодий лицар Вілфред Айвенго. Зовнішність цього двадцятип’ятирічного юнака не була якоюсь особливою: трохи вищий від середнього зріст, струнка статура, вродливе, хоча й засмагле на сонці обличчя, коротке біляве волосся. Проте він був сильним, витривалим і загартованим у боях воїном, майстерно володів зброєю, не боявся труднощів і небезпек. Викликає повагу відданість Айвенго своєму королю, його готовність завжди і в усьому підтримувати того, кому складав лицарську клятву.

У житті Вілфреда було багато випробувань: сварка з батьком, наслідком якої стало позбавлення спадщини, розлука з коханою, сильні й підступні вороги, що прагнули його смерті. Однак людська гідність і лицарська честь не дозволили йому зневіритися і впасти у розпач. Навпаки, Айвенго робить усе можливе, щоб відвоювати у долі своє щастя. Героїчною звитягою, мужністю, безстрашністю і високими моральними принципами він доводить, що є гідним поваги людей, прощення свого батька і возз’єднання з коханою.

Сцена, у якій ще слабкий від недавнього поранення Айвенго вийшов на двобій з Бріаном де Буагільбером, щоб врятувати прекрасну Ребеку, вразила мене і схвилювала до сліз. Отримавши звістку від нещасної дівчини, молодий лицар, нікому нічого не сказавши, одразу ж вирушив у дорогу, щоб, ризикуючи життям, допомогти тій, яка колись допомогла йому. Реально існуюча небезпека загинути не змогла зупинити Вілфреда; він думав лише про свій обов’язок перед добросердечною єврейкою. Така самовідданість, таке уміння бути вдячним характеризують головного героя роману лише з найкращої сторони.

На мою думку, Вілфред Айвенго є взірцем лицарської честі, гідності й доблесті. Він щирий і справедливий, благородний і шляхетний, рішучий і відважний, здатний вірно кохати і мужньо битися з ворогами. Кожен вчинок цього персонажа продиктований високими моральними і духовними принципами. Саме це робить образ Айвенго таким привабливим для багатьох читачів і для мене особисто.